opryshok
У суботу, 29 вересня, мав нагоду побувати на виставі “Король Лір” від театру ДАХ, в рамках Гогольфесту. Це частина проекту “Україна Містична” від Владислава Троїцького, куди входять ще й “Пролог до Макбета” та “Річард 3”.
Чудова музика від гурту ДахаБраха з заводською акустикою, світло, вогонь і танці. Решту додумайте самі.
Близько року тому ми завели гуглоформу, створили простенький сайт і почали збирати контакти тих, хто має бажання долучитися до організації (абсолютно різноманітних, як виявилося) заходів. Ми організовуємо деякі конференції, наші друзі організовують, наші партнери і тд, тому головною метою було стати містком і всім допомогти.
На вихідних, завдяки ініціативі Олени Совин, завели ще одну гуглоформу на простенькому сайт – helpteam.lviv.ua, почали збирати контакти львів’ян, отримали першого партнера та першого орга. У цьому місті теж доволі багато цікавих заходів, різноманітної тематики. Надіюся, ми допоможемо і організаторам і потенційним волонтерам.
Заповнюйте форму, пишіть, якщо хочете бути партнерами, розкажіть про нас у соціальних мережах чи тим, кому це може бути цікаво.
Дякую.
Мене іноді відвідують музи і я пишу вірші. Ще роки 2 тому їх було багато, зараз — 2-3 у півроку. Та це мене не переймає, адже я всіма руками за якість. Так от, у мене є «еталон». Ідеальний за емоційним фоном, насиченістю, сюжетною лінією. Якщо коли-небудь я напишу вірш, що подобатиметься мені так само — це й буде вершина, можна заспокоїтися.
Ми помрем не в Парижі
Наталка Білоцерківець
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і – от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
І на випадок, якщо ви ніколи не чули пісню на ці слова: