Близько 1,5 року веду невеличкий новинарний сайтик для Печеніжина – pechenizhyn.org.ua. За великим рахунком пишу туди тільки тому, що раз на 2 дні перечитую спеціально сформовану і фідфільтровану підписку обласних і районних інтернет ЗМІ, бо дійсно цікавлюся новинами вдома, де живуть сім’я та друзі. В результаті на pechenizhyn.org.ua з’являється кілька відібраних і відрерайчених новин. Займає це не дуже багато часу. Та й не завжди є про що писати, але мені подобається – такий собі острівець стабільності (тиждень не проходить без публікацій).
Місячна аудиторія хоч і вимірюється тисячами, та це всього 2-4 тисячі уніків, але це ВСІ, хто має інтернет в селі, а також ті, що перебувають за кордоном. Практично кожного разу, як відвідую смт мені хтось дякує за сайт.
Продовжую писати. Більше того, відвідуваність росла, але це ніяк не відображалося на коментуванні та поширенні матеріалів у соц мережі (тут маю на увазі Вконтакте – він поза конкуренцією). Тому я провів невеличкий конкурс. Він приніс певні результати, та й продовжує приносити досі – ніби звикли.
Кілька разів намагався залучити когось із аудиторії ресурсу до написання новин. Навіть не до написання, а хоча б до інформування мене про те, що відбувається в ключових цікавих напрямках: школа, церква, сільська рада, футбол, бібліотеки і тд. З усього запланованого інформацію вдалося отримувати тільки про футбол. Та й то не дуже довго, десь той хлопчина зник. Потім, я вирішив запропонувати гроші за інформацію, готовий був віддавати всі отримані з рекламних посилань кошти. Люди відгукувалися, будь-хто, та не мешканці селища… Звертався навіть кілька разів напряму до адекватних, на мій погляд, тінейджерів. Та вони якось переводили тему в інші русла. Я пропоную людям гроші за інформацію, яку дуже легко добути, а вони відмовляються. І це в селищі, де заробітна плата в 1 000 грн – влаштовує майже всіх, а молоко здають по 1,5 грн за літр.
А потім кажуть: “Швидше би закінчити школу і поїхати в Італію\Чехію\Іспанію на заробітки”.