Вчора закінчилася перша частина моєї першої офіційної відпустки. Три роки до того я, звісно ж, відволікався від роботи, але не на такий довгий проміжок часу, тай завжди був на зв’язку, бо в інтернеті у мене півжиття. “Чорногора для друзів” пройшла без інтернету, а це, на хвилинку, 5 діб.
Трохи раніше я вже розповідав, як борюся із інтернет-залежністю, сьогодні ж напишу про роботу з поштою у відпустці.
Так от, крім 5 діб, коли в кишені не було ні смартфона, ні іншого засобу для виходу в мережу, я провів ще 7 діб у рідному Печеніжині. Там і телефон під руками і безпровідна мережа на території всього подвір’я. Здебільшого, намагався піти кудись погуляти, або допомагати рідним по господарству і читав лише записи у соціальних мережах та новини (кілька разів на день). Але основним робочим інструментом для мене є електронна пошта. Дуже не хотілося повернутися у Київ і кілька днів розгрібати листи. Справа в тому, що я практикую техніку відповіді на кожен лист, який її потребує. Навіть у випадку, коли треба просто написати: “Мені це не підходить”.
Враховуючи написане вище я вирішив відкривати MailBox раз на день по 15 хв, чого абсолютно достатньо, аби перелопатити вхідний потік і зробити з листами дві речі: відкласти, якщо вони важливі і заархівувати, якщо це просто листи для ознайомлення. Це дозволяло ще й досягати inbox zero, що тішило око.
І ось зараз я сиджу в офісі і відповідаю на все відкладене. Дві години і у ящику ще 22 листа, що я вважаю чудовим результатом. Тепер тільки так.