Чорногора для друзів. Підсумки

1. Wallpaper. Фото Андрія Хомюка.
o0dfmjihnw0

Перший запис у категорії “Чорногора для друзів” на моєму блозі з’явився 6 квітня, за три місяці до самого походу. Я розповів куди збираюся і запросив кожного, хто читає ці рядки, приєднатися.

До дати, коли потрібно було брати квитки на потяги, кількість охочих перевалила за 45 осіб. Але не всім підійшли обрані вихідні, а ще — не всі з тих, кому підійшла дата, змогли долучитися. Тож у підсумку на Чорногору видерлося 24 учасники мандрів. Забіжу наперед і скажу, що до кінця добралися 16. Інші ж, у силу різних причин, змушені були покинути компанію трохи швидше.

Для мене, як єдиного організатора, похід вилився десь у 2 повноцінні робочі дні: написання матеріалів, планування маршруту, відповіді на питання, збір контактів, комунікація з учасниками, пошук транспорту, складання аптечки, складання меню. Скажу одразу, що наступні походи матимуть обмеження по кількості учасників, або активних осіб має бути більше.

День 1. Місто Коломия — озеро Марічейка
На автовокзалі у місті Коломия всі почали збиратися з 7 ранку. Справа в тому, що велика частина групи приїхала з Києва, але була окрема компанія зі Львова (6 учасників), по одному з Рівного, Копичинців та Вінниці і пара місцевих. Дощ лив ще з позавчора. Я кілька днів провів у Печеніжині, погода не мінялася — постійно дощило.

Близько 9 ранку зібралися усі, тож ми почали обговорювати меню, склад аптечки та збирати кошти. Паралельно до цього процесу водій автобуса, що мав довезти нас до присілка Шибеного у селі Зелене (контрольно-пропускний пункт), проходив медичну комісію та технічний огляд. Вартість проїзду складала 96 грн з особи, це найменша ціна за яку власник транспортного засобу погодився віддати його в оренду. Пізніше всі побачать на власні очі чому. Проїзд, медикаменти та продукти ми оцінили у 250 грн з учасника, зібрали кошти, поділилися на групи і розійшлися у різних напрямках. Скажу, що аптечку збирали відповідально: антиалергічні, мазі, серцево-судинні, антибіотики і тд. Що стосується харчів, то у меню були: 3 види супів, 4 види каш, риба, м’ясо, сир, печиво, какао, чай, згущівка, горіхи, родзинки.

Близько 12:00 наш автобус із 21-им посадочним місцем і 23-ма пасажирам (ще один приєднається дорогою), а у кожного ще й по наплічнику, виїхав з Коломиї у напрямку села Зелене. По карті це майже 100 км і я оцінював тривалість поїздки у три години. На практиці вийшло майже п’ять годин, через жахливі погодні умови та стан доріг. Наприклад, ми два рази зупинялися, бо дощ стояв стіною і водій не бачив куди їхати. Ще два рази я виходив, щоб поміряти глибину потоків води, які перетинали дорогу, заважаючи рухові. Настрій у групи змінювався, як у людей з біполярним афективним розладом. Ми бачила дощову стіну, відчували задушливість у автобусі і замовкали. Коли ж на обрії з’являлося сонце, то всі раділи і висловлювали припущення, що в с. Зеленому така ж погода.

1а. Епічне селфі. Фото Богдана Янатьєва.
2014-07-11 12.10.31

2. Вимірюю глибину струмків, що течуть дорогу. Фото Наталії Піскової.
5O_s0j0Hj9g

Майже о 17:00 ми таки дісталися омріяного контрольно-пропускного пункту, де суворий прикордонник на легкому дощі звірював фотографії у паспортах з обличчями під дощовиками, а потім ще й переписував серійні номери.

3. На вході у Карпатський біосферний заповідник. Фото Олексія Сікорського.
10417542_700322353356303_5404521721815539498_n

О 17:30 ми рушили з наступного пропускного пункту, де заплатили по 10 грн з особи за вхід на територію Карпатського біосферного заповідника. Пізніше я спробую проаналізувати результати мого фітнес-трекера і скажу точніше, скільки ми пройшли. А зараз зізнаюся, що глибоко в душі був стурбований тим фактом, що ми вийшли на маршрут так пізно. Закрадалися сумніви, що вдасться прийти на місце ночівлі завидна. Але група вперто йшла вперед, хоч це було дуже важко — озеро Марічейка знаходиться на висоті 1510 метрів над рівнем моря.

Досі незнаю як, але ми дісталися озера через 2,5 години після старту. Я ж закладав чотири години. Крім того погода була шикарною, одразу після виходу дощ припинився і більше не турбував нас. Швидко розклали намети, вирішили, що готувати, назбирали сяких-таких дров.  А далі почалися проблеми — вогнище ніяк не займалося. Доводилося експериментувати, включати хитрість та використовувати допоміжні інструменти. Перший день закінчився близько півночі з чіткою установкою: поспати 8 годин.

4. Варимо їжу біля озера Марічейка. Фото Сергія Пішковція.
10556451_10152591036994892_4522561549043133419_n

День 2. Озеро Марічейка — урочище Гаджина
Перший ранок у горах. Я хотів сюди потрапити останні чотири роки, дехто з групи не дихав гірським ранком ніколи. Плечі приємно нили, але я бачив посмішки на заспаних обличчях. Швидко снідаємо вівсянкою та какао, куди додаємо згущівки. Смак неймовірний, кафешки, зі своїми пропозиціями, й поряд не стояли. Трохи вище по дорозі набираємо води у пляшки, бо це, фактично, єдина можливість аж до вечора і починаємо дертися вгору.

4. Володимир Росіцький знайшов Білого Слона. Фото Сергія Пішковція.
10526179_10152591037249892_5094133761547020720_n

На підступах до гори Піп-Іван (або Чорної Гори, як співає гурт Вася Клаб), починається «молоко». Вершини не видно і в якийсь із моментів всі розуміють, що перед ними з’являються обриси обсерваторії. Тут ми пообідаємо, відпочинемо 1-1,5 години і сховаємося від дощу, який починає накрапати. До слова, обсерваторію трохи привели до ладу: накрили, змайстрували сходинки, підлогу в окремих кімнатках і столики. За потреби тут можна було б переночувати (хоч це й так робили задовго до «ремонту»). Через 20 хвилин не тільки припиняє дощити, а й повністю прояснюється. Чорногірський хребет добре проглядається і ми вирушаємо у напрямку озера Бребенескул, щоб там зробити черговий привал.

5. Ховаємося в обсерваторії. Фото Сергія Пішковція.
10406574_10152591037304892_8091394984533072210_n
6. Прояснилося, знову в дорогу. Фото Сергія Пішковція.
10352261_10152591037404892_4395184047312905376_n

Ще через три кілометра нас знову наздоганяє «молоко», на цей раз із вітром, що ускладнює пересування. Подекуди легко дощить, мокро тільки в ноги, бо стежка між трав майже до колін. Час від часу небо прояснюється і в один з таких моментів ми помічаємо озеро. А це означає, що за крутим підйомом до підніжжя гори Гутин-Томнатик дертися, сьогодні, більше нікуди не доведеться. Холодно і волого, останні дві години добряче нас вимотали, тому сідаємо на півгодини, щоб підтягнути «хвости» і перепочити. Далі ще година стежками з видимістю 10-15 метрів і група дістанеться гори Шпиці (1863 м). А це означає, що ми спокійно встигаємо до 19:00 спуститися на друге місце ночівлі — урочище Гаджина. Усім сподобалася гора Шпиці, бо у неї вражаюча вершина та відроги, але доводиться підбадьорювати, коли на горизонті з’являється стежка в урочище. Вона кружляє вниз по стрімкому схилу, який покритий мокрою травою, а місцями — великим камінням. Хтось падає, спускаючись; когось ситуація (або загальний істеричний фон), наштовхує на ідеї, тож вони починають спускатися вниз сідлаючи дощовики. Через годину всі вже на облюбованій галявині, розкладають намети. Ми з хлопцями одразу ж йдемо на пошуки дров і дуже скоро знаходимо багато зрубаного сухого гілля. Залишається лише віднести його до табору. Другий день закінчується супомо, кашею та запашним чаєм, куди ми крім маагазинної заварки вкинули ще й чебрецю та афин. Спимо, хто скільки хоче.

7. «Молоко». Фото Сергія Пішковція.
10551110_10152591037694892_5802360222036532583_n
8. Спускаємося в урочище Гаджина. Фото Сергія Пішковція.
10420287_10152591038294892_8991771740895484239_n
День 3. Днювання в урочищі, скелелази.

Неділя видалася сонячною та безхмарною. Я прокинувся від того, що у наметі не було чим дихати, пекло крізь стінку, біля якої я куняв. Більшість з тих, хто визирав зі спальника зачудовано дивилися у напрямку стежки, звідки ми вчора спускалися. Картина й справді непересічна, гора Шпиці зводилася стіною над нами, що заворожувало на фоні блакитного неба. Снідаємо, сушимо речі, п’ємо чай і відправляємося фотографуватися. Після обіду ще одна група збирається щоб залізти на скелі. Хтось відмовляється від затії уже на середині шляху, а хтось дістається висоти, де, здається, нема варіантів вертатися назад. Каюся, було страшно і важко. На щастя, всі живі повертаються в табір ближче до вечері. За чаєм спостерігаємо за місяцем, який почав з’являтися на горизонті з-за пагорба. 5 хвилин мовчанки і зачудування. Вчорашнє небежання підійматися по стежці, якою спускалися, змінюється бойовим настроєм.

9. Мій улюблений Гаджин. Фото Андрія Хомюка.
tXqi0LlU_Pg
10. На місці зруйнованої колиби. Фото Сергія Пішковція.

10446694_10152591039354892_4867138841743447197_n
11. Game of Thrones: Day. Фото Олексія Сікорського.
10475522_700322720022933_6779501908878030418_n

12. Game of Thrones: Night. Фото Андрія Хомюка.
WKZ8FenrMlM
12а. Скелі та люди. Фото Тані Останньої.
10468004_10204259270152786_3380082504332534945_o

13. Виглядаємо місяць. Фото Сергія Пішковція.
10492368_10152591039774892_2353532195711934557_n

День 4. Дорога на Говерлу

З Гаджина вдалося видряпатися за 45 хвилин, що, знову ж таки, чудовий результат (я закладав 1,5 години). У передостанній день мандрів відправилися 16 осіб. Погода, як і у попередній день, — чудова. Повернулися на Щпиці звідки добре проглядалася гора Говерла (2061 м) — наша остання вершина в мандрівці. З однієї сторони вона добре проглядалася, з іншої — було чітко зрозуміло, що дорога довга. Розважалися розмовами, що за поганої погоди не працює; фотографувалися і чекали передостаннього горба, де можна буде добре перепочити і пообідати перед підйомом. Дорогою зустрічали доволі багато груп різного розміру: кілька дітей з учителем, бігунів без наплічників, тінейджерів з маленькими наплічниками (мабуть, робили радіальний вихід з озера Несамовите), пенсіонерів і т.д. На саму Говерлу вся група піднялася за 1,5 години. А там… аншлаг. Якшо коротко, то «найпопсовіше» місце у Карпатах. Хоча я зазначу, що приїхати на НСБ Заросляк і піднятися звідти (навіть без наплічників), теж далеко не всі можуть.

13а. Фото Тані Останньої.
10548231_10204259279713025_8842197357189145108_o

14. Фото Олексія Сікорського.
10417542_700323443356194_8962917391284446781_n
14а. Мур-мур-мур. Фото Тані Останньої.
10293790_10204259294353391_8966980236334844698_o

15. Селфі на Говерлі. Фото Сергія Пішковція.
10553348_10152591041974892_3580629762855751994_n
Ще 2 години спуску і ми вже ласуємо морозивом, чекаючи на відправлення автобусу до Ворохти, який тут же і вдалося знайти. А через 2 години вечеряємо дерунами у… одному із ресторанів сітки розважальних закладів. До півночі всі влягаються, розмістивши намети на території Ворохтянського лісгоспу.

17. Ранок у Ворохтянському лісгоспі. Фото Сергія Пішковція.
10399993_10152591042374892_3767568429462009004_n
День 5. Фінал на асфальті
Прокидаємося від шуму дзвіночків. Це корови йшли з водопою і забрели у наш табір. Погода знову сонячна. Швидко обідаємо і відправляємося у напрямку Ворохти, щоб до 16:00 встигнути на дизельний потяг сполученням Рахів—Івано-Франківськ. Дорогою нас підбирає рейсовий автобус. Дехто не погоджується підсідати, вважаючи це зрадою ідеалів. Я ж вважаю, що там де можна їхати — треба їхати.

Обідаємо у одному з ворохтянських кафе, скупляємося на дорогу і о 16:40 рушаємо на Івано-Франківськ. Через 5 зупинок я виходжу, щоб пересісти на інший дизель. А більша частина групи прибуває до Станіславова о 19:31. Про решту пригод хай розказують самі.

18. На Франківськ. Фото Олексія Сікорського.
10516811_700323953356143_9214595792967519956_n
19. Фото Сергія Пішковція.
10514719_10152591042554892_3866989313594172482_n

20. Фото Сергія Пішковція.
10485379_10152591042539892_4603224178809576226_n
20а. Aftermovie. Автор Сергій Пішковцій.

Фотографії та відео

  1. Сергія Пішковція: https://www.facebook.com/hellveen/media_set?set=a.10152591036884892.1073741830.678129891&type=1;
  2. Андрія Хомюка: http://vk.com/album7325548_198953515;
  3. Святослава Могиляка: https://www.youtube.com/watch?v=MOBrezPaCzI;
  4. Олексія Сікорського: https://www.facebook.com/islanderua/media_set?set=a.700318130023392.1073741829.100001356350044&type=1;
  5. Тані Останньої: https://www.facebook.com/ostannja/media_set?set=a.10204258804581147.1073741826.1559049745&type=1
  6. Богдана Янатьєва: http://fex.net/478147387237

Є варіанти
Наступного року, враховуючи наш досвід скелелазання, хотілося б цьому присвятити трохи більше часу. Наприклад, можна осісти на Сокільському хребті, там є потрібні для цього умови. Залишилося знайти 1-2 інструкторів та спорядження.

21. Я на Шпицях. Фото Андрія Дідика.
10472007_516438315122572_479678149_n
Дякую.

8 коментарів для “Чорногора для друзів. Підсумки”

  1. Дякуємо тобі за організацію і все інше)

  2. Дуже круто! Ви молодці! Тепер частіше читатиму твітер, ато я вмудрилася пропустити похід. І хотілося спробувати власні сили))

  3. Текстом ніби так просто, як 1, 2, 3. А насправді за цим всім ховається нереальна кількість емоцій.

    Нічого б цього не було без нашого камандіра Ігора. Потрійна дяка :)

Коментарі закриті.