Останнім часом до мене все частіше звертаються з питаннями 2 типів: 1. Я вмію таке і таке. Знаєш, кому це може бути потрібно? 2. Нам потрібні люди з такими і такими навичками. Знаєш таких?
Я люблю допомагати знайоми і знайомим знайомих, тому ніколи не відмовляю не подумавши, чи маю кандидатів. Та практика показує, що обидві сторони не задумуються про наслідки таких рекомендацій. Особливо в тій частині, де це стосується мене.
З подібною ситуацією я зіткнувся під час розвитку проекту helpteam.org.ua, де з одного боку я виступав організатором команди підтримки для якогось івенту, а з іншого – гарантом дотримання усіх обговорених, для волонтерів, умов участі. Ніде правду діти, волонтери часто в останній момент згадували, що у них заняття\поїздки\інші справи і навіть не думали повідомляти мене про відмову від участі. Ми це вирішили простим збільшенням кількості місць. Та й організатори грішили: чітко планували таку кількість допомоги, яка справилася б із завданням, працюючи без відпочинку. І наша вимога “50%-ми часу волонтер має розпоряджатися на власний розсуд” не виконувалася. І з цим ми навчилися боротися: відмовлялися працювати, якщо орги 2 рази прокололися на одному місці, або вводили мене в організаційний комітет.
Але повернуся до інтро. Ситуація виходить схожа. Я виступаю містком між людьми яким\яких я рекомендую. А вони натомість то забивають і не пишуть людям, котрі чекають повідомлень, то забивають і не відповідають після того, як погодилися поговорити. І в центрі непорозумінь залишаюся я, бо ж погодився звести. Звісно, можна з самого початку викотити дисклеймер у стилі “ось тобі контакт, дізнавайся сам, домовляйся сам, моя хата скраю”, та у цьому нема ніякої доданої вартості, а значить – і задоволення.
Тож, якщо вам потрібне інтро, майте повагу до тих, хто погоджується допомогти. Пам’ятайте, що під час перемовин ви відповідаєте не лише своїм обличчям, а й обличчям того, хто влаштував зустріч.